Зміст
Коли лікар вперше вимовляє слово “туговухість” чи “глухота”, у людини одразу виникає запитання — чи дадуть групу інвалідності. Насправді інвалідність по слуху встановлюють не за самим діагнозом, а за тим, наскільки порушення слуху обмежує спілкування, роботу і повсякденне життя. Розберемось у критеріях детальніше.
“Здоров’я — це не все, але без здоров’я все — ніщо” — казав Артур Шопенгауер, і ці слова добре передають, наскільки важливо вчасно звертати увагу на зміни слуху.
Що таке інвалідність по слуху і коли її встановлюють
Зниження слуху може бути тимчасовим або стійким, одно- чи двобічним, вродженим або набутим. Питання про інвалідність постає лише тоді, коли порушення зберігається попри лікування і реабілітацію, а слухова функція вже не відновлюється до рівня, достатнього для звичного спілкування.
Лікарі оцінюють стан за результатами аудіометрії — обстеження, яке визначає пороги сприйняття звуку. Саме ці об’єктивні дані, а не суб’єктивні скарги, стають основою для подальшого рішення.
Ступені зниження слуху
| Ступінь | Прояви |
|---|---|
| Легкий і помірний | Труднощі при розмові пошепки чи в шумному приміщенні |
| Виражений | Складнощі з розумінням звичайної розмовної мови |
| Глибока туговухість | Сприйняття лише гучних звуків поблизу |
| Повна глухота | Відсутність слухового сприйняття |
Глухота яка група інвалідності
При повній двобічній глухоті найчастіше йдеться про другу або третю групу інвалідності, залежно від того, наскільки людина здатна компенсувати втрату слуху іншими засобами комунікації і чи впливає це на її здатність працювати.
Якщо уражене лише одне вухо, а друге зберігає функцію в межах норми, підстав для встановлення групи зазвичай немає, адже загальна здатність до спілкування суттєво не страждає. Рішення завжди ухвалюють з урахуванням конкретної життєвої ситуації людини.
Нейросенсорна туговухість група інвалідності
Нейросенсорна туговухість — це порушення, пов’язане з ураженням слухового нерва чи внутрішнього вуха, і воно часто має прогресуючий характер. Перед направленням на оцінювання лікарі зазвичай спостерігають динаміку слухової функції протягом кількох місяців лікування.
Якщо втрата слуху виявляється стійкою чи продовжує прогресувати попри терапію, а слуховий апарат чи кохлеарна імплантація не дають достатнього ефекту, це стає підставою для направлення на подальше оцінювання і встановлення групи.
Документи для оформлення
- направлення від лікарсько-консультативної комісії;
- результати аудіометричного обстеження в динаміці;
- висновок отоларинголога щодо причини і стійкості порушення;
- виписки про пройдене лікування і реабілітаційні заходи;
- дані щодо використання слухового апарата чи імпланта, якщо застосовувались.
Інвалідність по слуху перелік станів, при яких оформлюють статус
Причини стійкого зниження слуху бувають різними, і кожна з них розглядається індивідуально.
- вроджена глухота чи туговухість, виявлена в дитячому віці;
- наслідки перенесених інфекцій, зокрема менінгіту чи важких отитів;
- професійна приглухуватість через тривалий вплив шуму;
- хвороба Меньєра та інші захворювання внутрішнього вуха;
- травматичні ушкодження слухового апарата.
“Терпіння і труд усе перетруть” — ця приказка добре описує шлях людей із прогресуючими порушеннями слуху, де важливо не втрачати послідовності в лікуванні й обстеженнях.
Інвалідність по слуху встановлюють не за самим фактом зниження чутності, а за реальним впливом на спілкування, роботу і повсякденне життя людини. Своєчасна діагностика, повний курс лікування і чіткі аудіометричні дані допомагають комісії ухвалити об’єктивне рішення.
